Вічна пам'ять жертвам голодомору 1932-1933 рр.

     ......."Смерть вирішує усі проблеми: немає людини, немає проблеми," - ці слова належать кату українського народу Йосифу Сталіну, який робив усе, щоби зламати хребет українській нації.

       Голодомор 1932-1933 рр. - одне з найстрашніших явищ в історії нашої держави. Геноцид...  Це страшне слово. Майже третина українського народу вимерла під час штучного створеного голоду 1932-1933 років минулого століття. Хоч минулого 79 років від тієї трагічної години, величезна незагоєна рана ще й досі продовжує кровоточити на тілі українського народу. Розгодуймо дзвони пам'яті по цілому світі. Голодомор масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932- 1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРС переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського союзу, розрахований на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

  - Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючи за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. та мука голоду аж до передсмертної лінії жахлива...." Страшними повстають пейзажі села, де вже майже немає жителів, страждання батьків, які бачили смерть своїх дітей, голодну загибель людей, що знаходилися не так далеко від хліба. Канібали рубали дітей і продавали....

  .........Голодомор 1932-1933 рр.: мільйони жертв за 500 днів   

"Який голод, питаєте, був? Те, що собак та котів виїли - те дрібниця. Те, що дохлятину із скотомогильника, щоб власті не бачили, тягали, - теж ніщо. Серед зими почали мертвяків одривать і їсти, а тоді й за живих взялися. Спогад про голодомор жительки села Розумівки джоган Анастасії Олександрівни. У Мошуренко Олити було два сини. Юхим умер з голоду, остався Сігней. Якось він поліз у погріб по картоплю, яку мати не розрішали їсти, бо оставила на посадку. Мати нагодилась і заколола сина. Одна жінка проходила коло хати і чула як кричав хлопець, а на другий день його тіло знайшли під горою прикидане землею. Усе тіло дитини було поштрикане ножем, виколоті очі й викручені полові органи, люди винили матір, та в міліції ніхто не зміг доказати, що вона його вбила. А весною Олита посадовила на городі картоплю.... 

                           Що таке голодомор 1932-1933 рр.?        

      Коли дослідники говорять про голодомор 1932-1933 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня.   

 

23 листопада для учнів Розумівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів проведений  день пам’яті   «Із скорботою в серці»  директором народного музею історії села Розумівки  Зубко Анною Олександрівною,  та сільським бібліотекарем  Журбою Любою Федорівною, учні нашої школи разом з вчителями та директором школи Джоган Валентиною Миколаївною переглянули фільм  «Великий голод».   Після закінчення фільму організатори заходу дали невелику історичну довідку. В селі Розумівці та Миколаївці зафіксовано за неповними даними 258 осіб які померли від голоду в ті страшні роки ».  Відкриті виставки книг у сільській бібліотеці; документально-книжкова виставка «І житиме пам’ять людська», пам’ятна виставка створена на основі архівних матеріалів  «1933 рік в одній хвилині»,  та зібрані спогади жителів села Розумівки та Миколаївки «Голодомор біль і жах наших земляків»  присвячені трагічній даті.

                                           1933 рік. Найчорніший час в історії України.

                       Спогади про голодомор 1932- 1933 рр. жительки       

                    Жительки с.Миколаївки Каприці Марії Пантелеївни (1909 р.н.)

         У голодовку ми з чоловіком жили на Стримещині і робили у радгоспі. Була в неї сусідка Одарка. Її двоюрідна сестра Текла убила свого семирічного сина. Якось ми спитали Одарку, де її діти, вона відповіла, що бідолашні умерли з голоду. Одарчина старша дочка попросилась із нами на роботу в радгосп. Ми її туди відвезли, один день вона там поробила, а на наступний не вийшла на роботу. Я зайшла запитати, де вона. Та коли я побачила страшну картину, то у мене оніміли ноги: у сінях на верстаті висіла у крові одежа, а в чулані лежала одрізана Марійчина голова з довгою косою….

          Жителя с. Розумівки Зеленька михайла Григоровича (1907 р.н.)

        Над конторою висів лозунг – «Усю науку і дослідження на безкласове суспільство». Зимою 1933 року писали в газетах, нібито план по заготовці хліба виконано тільки на 25%. Для того, як сколотили в селі колгосп, розкуркулювали і забирали по людях мішки, а в голодовку забрали усе не лишивши жодної зернини, квасолини. В активі був один строгий голова із Кримок. Забув як його звати, а прізвище Пересунько. Той нікого не щадив. У одній хаті вигріб навіть малюсінькі торбинки з квасолею і горохом. Молода Ганна Леонівна кинулась його просити, то він її шмагонув по спині нагайкою аж малороска репнула. У голодомор люди їли все що приходилось. Люди заточувались від голоду, помирали  маленькі дітки і старики під тинами, у хатах. Усіх зводив у одну могилу Устим Журба.  

                        Жителя села Розумівки Зеленька Михайла Григоровича.

        Житель села Кащенко зарубав свою жінку. Коли його арештували, то в погребі знайшли багато черепів і людських кісток. Голова сільської ради Вовченко Данило Максимович заставив Кащенка скласти в діжку порубане м’ясо. Везли Кащенка із тією бочкою підводою на кладовище. Заставили його копать яму, щоб поховати жінку. Кащенко копав, а тоді схопив кусок м’яса із діжки і почав їсти. Моторошно було усім, хто це бачив.

       То був 1933р. А зараз чого не вистачає? Лімузин стоїть у кожному дворі, няньчать котів та собак. Чому ми стали матеріалістами? Чи нас ще не навчило?  

        В пам’ять 79 – ї річниці 24 листопада з сільським головою Христенко Миколою Васильовичем  ми зібралися коло пам’ятного знаку жертвам голодомору, настоятель Свято-Хрестовоздвиженської церкви протоієрей  Михаіл  відправив панахиду за померлими з голоду в 1932-1933 роках. У вечірній поминальній панахиді об’єдналися у спільній молитві заради майбутнього і хай ця молитва захистить від болю минулого. І спустяться душі наших братів і сестер, батьків і матерів, дідів і бабусь на поминальні хліби, бо селянська душа тільки на ньому, святому, знаходить спокій. На місце де встановлений пам’ятний  знак  жертвам голодомору, учасники поминальної панахиди запалили свічки пам’яті жертвам голодомору.   

    Ніч гасить день – ми засвічуємо свічки в кожному селі, районі та області. Горітимуть вони, зігріваючи зорі і небо, й душі тих, кого в 33 – му не відспівали, не оплакали, не провели, не пом’янули….