Завжди один, бо завжди проти течії...

      Євген Филимонович Маланюк народився 1 лютого 1897 р. в м. Архангороді на Херсонщині (тепер містечко Новоархангельськ Кіровоградської області) у родині активіста-просвітянина. Навчався в Єлисаветградській реальній гімназії з 1906 по 1914. 1914 р. — вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але не закінчив, бо був мобілізований до Армії УНР. У роки війни закінчив Київську військову школу, служив офіцером у царській армії. 1920 р. — з’являється друком перший вірш. Після поразки УНР назавжди покидає Україну Потрапивши у табір у Каліші, зосереджується на поетичній творчості. Бере участь у виданні журналу «Веселка» та альманаху «Озимина». Восени 1923 р. переїздить до Чехословаччини. Стає лідером «Празької поетичної школи». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі. У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк». Протягом 1930—1939 pp. у Парижі та Львові виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна»г «Перстень Полікрата». У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух) 1949 р. — переїхав до США, де прожив до самої смерті. У 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «Влада» (1951); «Поезії в одному томі» (1954); «Остання весна» (1959); «Серпень» (1964); поема «П’ята симфонія» (1953), два томи есеїстики: «Книги спостережень» (1962, 1966). У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово». 16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка. 

                                           Краєзнавча  Історична пам’ять 

КІРОВОГРАДЩИНА І КІРОВОГРАДЦІ

В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 

http://dakiro.kr-admin.gov.ua

       Згідно з розпорядженням Олександрівського гебітскомісара Ланге, трудовій мобілізації підлягали особи 1920−1921 і 1926 років народження. Чоловіки і жінки Чигиринського району мали зібратися біля біржі праці Чигирина 3 і 9 серпня 1943 р., о 7 годині ранку. Мати при собі документи, що посвідчували особу, необхідні речі і продукти на дорогу. Батьки неповнолітніх мусили взяти із собою посвідчення про народження дитини. За ухилення від трудової мобілізації німці лякали ув’язненням або смертною карою для остарбайтерів і позбавленням земельної ділянки або спаленням домівок їх родичів.  Рідним заборонялося проводжати остарбайтерів через жнива, адже вони мусили працювати на полі, а не вештатися по дорогах. З одного боку, такий крок з боку окупаційної влади мав свою логіку, а з іншого – лише посилював невдоволення громадян новим режимом. Не допомогла навіть виплата по 200 крб. на місяць родинам працюючих у Рейху осіб. Згідно списку Надлакської сільуправи, відповідну допомогу у жовтні 1943 р. отримали 63 родини. Проте мобілізовані все одно переховувалися і намагалися будь-яким чином уникнути виїзду. З жовтня 1942 р. підпільну роботу продовжує В.Г.Цупренко. Він озброює людей і розпочинає диверсії проти німецьких окупантів. Особовий склад загону вночі перебуває у лісі, а вдень знаходиться по селах. У березні 1943 р. група встановлює контакт з партизанським загоном М.Наумова, а з вересня – з партизанським загоном імені К.Є.Ворошилова (А.Куценка). За антинімецьку діяльність 13 листопада 1943 р. в с.Кримки окупанти спалюють садибу В.Г.Цупренка. Його дружина вимушена була весь час переховуватися, аж до звільнення села Червоною армією. Під час облави потрапили до німецьких рук разом з 28 жителями села і партизани загону С.Співак і П.Кондратенко. Усі були розстріляні в балці біля лісу. З вересня 1942 р. в Олександрівському районі також діяв партизанський загін імені М.С.Хрущова, створений в селі Кримки на базі підпільно-диверсійної групи на чолі з Г.Р.Шевченко. Початкова мета полягала у роззброєнні місцевої поліції, проте акція не вдалася, група була виявлена, а її керівники Г.Шевченко і О.Григор’єв заарештовані поліцією. Після звільнення в групу вони більше не повернулися: Г.Шевченко виїхав на Полтавщину, а О.Григор’єва відправили на роботи до Німеччини. Партизани загону імені М.Хрущова виконували роль «провідників» по окупованій території, допомагали 5-му гвардійському корпусу в його операціях на території Олександрівського району. Виконуючи наказ 315 командувача корпусом генерал-майора Скворцова, партизанський загін 17 грудня 1943 р. займає західну околицю села  Розумівки і здійснює розвідку району у напрямі Новомиргорода. 26 грудня група партизанів під керівництвом Іщенка підриває німецький бронетранспортер на північносхідній околиці с.Кримки по дорозі на Голикове. Під час сутички з німецькими каральними загонами командира було поранено. Через деякий час партизани мінують дорогу поміж селами Кримки і Розумівка, на якій наприкінці грудня 1943-го – на початку січня 1944 р. підриваються дві вози супротивника, а також німецький бронетранспортер і бронемашина. Не щастить ворогам-загарбникам на нашій землі кіровоградській – били їх запорізькі козаки Б.Хмельницького під Жовтими Водами 8 травня 1648 р., били месники гайдамаки М.Залізняка біля Холодного Яру в 1768 р., громили кайзерівську наволоч радянські партизани в 1918 р. Але такої суворої битви не відчували вороги-розбійники, як це було в дні ВВВ на Кіровоградщині. Кіровоградські партизани у дні тимчасової німецької окупації, зайнявши територію Чорного, Чутянського, Нерубаївського, Кам’янського, Яничанського, Мотронівського лісів, Холодного Яру, не давали ні вдень ні вночі спокою німцям, знищували комунікації, пускали під укіс ешелони, знищували машини і живу силу ворога. Протягом німецької окупації Чорний ліс був замкнений для німецьких загарбників. Немало їх загинуло собачою смертю в хащах лісу. Але для всіх скривджених німцями Чорний ліс був відкритий – старі і малі, чоловіки і жінки з околишніх сіл зустрічали в лісі у партизан порятунок і допомогу. Дівчата, діди теж допомагали чим могли партизанам – виконували різну господарську роботу, проводили агентурну розвідку. У дні тимчасової німецької окупації слава про Чорний ліс рознеслася далеко. В історію Вітчизняної війни увійдуть героїчні подвиги радянських партизанів, що тут 395 жили і боролись проти німецьких мерзотників. Майже щоночі з лісових хащів Чорного лісу виходили партизани на залізничну дорогу Знам’янка – Одеса, Знам’янка – Київ, Знам’янка – Миколаїв, на шосейні дороги, до німецьких складів, і летіли тоді в повітря залізничні мости, автомашини, німецькі ешелони. На кожному кроці підстерігала ворога партизанська куля. Сміливі дії партизан сіяли жах і розпач в стані німців. 

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ ВНЗ ВМУРоЛ «УКРАЇНА» ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ КІРОВОГРАДЩИНА І КІРОВОГРАДЦІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ СПОГАДИ, ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ  dakiro.kr-admin.gov.ua › book›  КІРОВОГРАДЩИНА І КІРОВОГРАДЦІ В РОКИ ДРУГОЇ  СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

                                   З відданістю Україні в серці

         Український народ 22 січня щорічно святкує День Соборності України. Це свято нагадує нам, що Україна не розділена, що немає окремої Східної і Західної України, а що у нас єдина держава і ми - єдиний народ! Тож ми вітаємо з нагоди найвеличнішого свята українського народу – Дня Соборності України, та щиро бажаємо всім міцного здоров'я, достатку і злагоди в родинах, сил та натхнення, миру, успіхів та нових досягнень на благо рідної України! 

         22 січня 1919 року ввійшло до національного календаря як велике державне свято - День Соборності України, і в цей день український народ із вдячністю згадує тих героїв, які словом і багнетом намагалися відродити незалежну соборну українську державу. Саме 22 січня 103 роки тому було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської  Народної  Республіки. Офіційно ж в Україні День Соборності відзначають з 1999 року. Для читачів в читальному залі Розуміської філії з нагоди цієї події експонується книжкова виставка - міркування «На шляху до Соборної України», яка присвячена   великому державному святу – Дню Соборності України.  На тематичній годині «Твоя доля – єдність, злагода, воля!» запрошені не тільки прослухали історію виникнення свята – Дня Соборності України, а й ознайомились з історичними фактами про Україну, пригадали видатних українців, дізналися про всеукраїнську акцію «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом яка відбулася 20 січня 1990 року, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Під час заходу відповідали на запитання літературно-історичної вікторини, продемонструвавши свої знання з історії рідної держави.

              124 РОКИ ТОМУ НА ПОЛТАВЩИНІ НАРОДИВСЯ АВТОР РОМАНУ                                   «ХОЛОДНИЙ ЯР» ЮРІЙ ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ

    Український військовий і громадський діяч, письменник Юрій Городянин-Лісовський (Горліс-Горський) народився 14 січня 1898 року в селі Демидівці на Полтавщини.  Юрій Горліс-Горський — старшина 2-го запорозького полку армії УНР, осавул 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, автор роману-спогадів «Холодний Яр». В роки Національної революції — старшина-кіннотник 2-го Запорізького (збірного) полку Запорізької дивізії Армії УНР, до якої вступив у віці 20 років. На початку лютого 1920 р., під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і змушений був лишитися на лікування в Мотриному монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Навесні 1921 р. за наказом підпілля Залізняк «видістався з Холодного Яру» і прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником. Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922-го він вертається в окуповану російськими більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом Горський — спочатку провадив у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести 8 місяців у «тюрподі» Вінницького ҐПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 р. звільнили з-під варти. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ҐПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ҐПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію. Та у 1924-му знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі в 15 років ув'язнення. Ще добре, що вони не дізнались про холодноярську сторінку його біографії. Щоби потрапити до психіатричної лікарні, з якої легше було організувати втечу, Юрій симулює психічне захворювання. Але чекісти не дуже вірили в хворобу і ще протягом кількох років тримали його у тюремній лікарні. За цей час він пізнав тюрми Вінниці, Києва, Полтави та Херсона. Нарешті, Юрія перевели до Херсонської психіатричної лікарні, звідки він і втік у квітні 1932 року. Того ж таки 1932 року, після довгих мандрів, він опинився у Рівному. А потім був Львів, де його, нарешті, знайшла слава. Юрій Городянин-Лісовський прожив не життя, а пригодницький роман. Але він ризикував не задля чергової дози адреналіну чи розваг — крізь криваві пригоди він йшов, щоб оборонити нашу Батьківщину. «Бий ворогів — рятуй Україну» — так можна сформулювати кредо його життя.  За п’ять років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп..... але, що можна піднести шаблю на ворога, який уже кинув зброю, що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, з цим я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти — або загинути»,— Юрій Горліс-Горський «Холодний Яр».

«Юрій — неспокійний дух, казав Улас Самчук, для нього «клімат війни те саме, що для риби вода».

        Пам’ятник українському військовому і громадському діячу, хорунжому Армії УНР, письменнику Юрію Горліс-Горському встановлено у лісовому урочищі на околиці нашого села Розумівка, де знаходиться могила отамана Чорного Ворона - Миколи Скляра та його побратимів. Саме тут у часи української революції в двадцятих роках нашого століття, у нерівному бою із більшовиками полягли близько трьохсот повстанців на чолі з Миколою Скляром. Ці події й лягли в основу історико-документального роману Юрія Горліс-Горського "Холодний Яр".

     В інтернет-центрі Розумівської бібліотеки з нагоди 124-ї річниці народження великого українця Юрія Горліс-Горського для запрошених були продемонстровані відеофільми про визвольну боротьбу нашого народу, про героїв Української повстанської армії «Холодний Яр – Воля України або смерть!» та фільм «Вони боролись до загину». 

                                           Відкривається  краєзнавча   

                    Історична пам’ять «Зернини пам'яті мого села» 

     Шановні відвідувачі нашої сторінки звертаємось до Вас із великим проханням,  давайте  разом  зберемо по  крупинці всі спогади, документи, фотодокументи  і матеріали, присвячений  77-ї річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 – 1945 років. Щоб наші діти  розповідали  своїм дітям про багато цікавих фактів з ходу війни, та цікавих моментів з життя солдатів і цивільного населення»  

·        Що Вам розповідали родичі, знайомі про Другу світову війну?

·        Що загалом ви чули від рідних про війну?

·        Коротких розповідей про німецьку окупацію?

·        Як відобразилися події Другої світової війни на долі Ваших родичів?

                          Збережемо пам'ять про подвиг земляків

     5  січня  1944  року минуло  78  років визволення  села Розумівка, і ми  з  вдячністю  і  глибокою  шаною  згадуємо  їх  -  молодих  і  зовсім  юних,  середніх  літ  і  сивочолих  -  всіх,  хто  боронив  і  визволяв  наше  село,  нашу  Україну  від  гітлерівських  завойовників,  які  прагнули  підкорити  весь  світ.  Непідвладний  часові  подвиг  переможців,  які  відстояли  свободу   і  незалежність  своєї  вітчизни,  очистили  рідну  землю  від  фашистської  навали. Тож,  майже через  вісімдесят десятиліть, 5  січня  -  це  визначна  дата  в  історії  села  Розумівка. Адже  немає  жодної  домівки  в  нашому  селі,  де  б  не  залишила  свій  страшний  слід  Друга світова  війна.  Пам’ять  війни  -  це  пам’ять  серця.  ЇЇ  сувора  правда  залишається  з  нами  як  уособлення  мужності,  патріотизму,  тяжкої ратної  праці  і  вічної  скорботи  за  тими,  хто  поклав  на  олтар  Перемоги  найдорожче  -  життя.