ГОСТИННА РОЗУМІСЬКА ЗЕМЛЯ ЧЕКАЄ НА  ВАС !

                                                          Дзвінка струна  Лесиного слова

В Розумівській сільській бібліотеці з нагоди 150 – ї річниці від дня народження української письменниці Лесі Українки (Лариси Косач) пройшла літературна година «Весь світ запалає покинутий вогонь моїх пісень». Бібліотекар запрошеним розповіла про життя і творчість видатної поетеси, перекладача та громадської діячки, окраси і гідності української нації Лесі Українки. Запрошені щоб перевірити свої знання приймали активну участь в експрес-вікторині, відповідали на запитання про життя та творчість поетеси. Вікторину бібліотекар доповнила літературним повідомленням «Дещо з невідомого про Лесю Українку». На завершення була представлена виставка – персоналія «В її імені - барви України», де учасники заходу ближче познайомилися з творчою діяльністю Лесі Українки та особистим життям видатної української поетеси. На протязі дня для присутніх в інтернет-центрі демонстрували відео – альбом "Леся Українка: цікаві факти (дитинство, життя, біографія).

        

             

               32-а річниця виведення 

військ з Республіки Афганістан

«Очі туманить ядуча сльоза,

 руки скувала утома,

 палить їй душу афганська гроза 

 Син не вернувся додому…»

 

     Скільки їх – юнаків – голубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не прийшло ще кохання, загинуло на тій землі.  Афганська війна – пекло, крізь яке пройшли наші солдати і офіцери, виконуючи свій армійський обов’язок. 15 лютого  схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по – доброму пам’ятатимуть Афган, який багато чого навчив їх. За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не від болить іще кілька поколінь. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. Чекання вибілило скроні і батькам жителям села Розумівка Зеленько Миколи та Зеленько Ганни, які так і не дочекалися свого синочка.  26 лютого 1985 року Вася написав листа рідним. Коротко розповів, як служиться, привітав маму і сестричку з наступаючим Восьмим березня. «Вибачте, листівки не знайшов, тому поздоровлю малюнком», - повідомляв він і додав на аркуші власноруч намальовані квіти. Цей лист з далекого Афганістану був ще у дорозі, а випередила його похоронка з болючими і гіркими словами: «Ваш син –Зеленько Васисиль, виконуючи інтернаціональний обов'язок, загинув смертю хоробрих 2 березня 1985 року. Ми пам’ятаємо та вшановуємо світлу пам’ять про нашого земляка Зеленька Василя, який загинув виконуючи інтернаціональний обов’язок.  

        За 10 років війни в Афганістані з 1979 по 1989 роки пройшло майже 700 тисяч осіб, серед них 30% були українці. В Олександрівському районі 300 осіб молодих юнаків брали участь у бойових діях на території Афганістану. На Афганській землі свій інтернаціональний обов’язок виконували також наші жителі села Розумівки: Вовченко Людмила Андріївна 1984-1985 рр. – медсестра, Безлюдько Іван Миколайович 1985-1987рр.- офіцер, Поліщук Василь Григорович 1982-1984рр. – офіцер, Задорожній Андрій Федорович 1984-1985 рр. – шофер, Голинський Анатолій Володимирович 1985-1986 рр. – шофер. До  річниці виведення радянських військ з Афганістану в сільській бібліотеці  створена   виставка-роздум  «Афганська війна очима сьогодення». На  годині пам`яті «Час і досі не загоїв рани...»  бібліотекар  ознайомила присутніх з біографіями воїнів - інтернаціоналістів, які виконували свій обов`язок в Афганістані. Вшанували пам`ять загиблих хвилиною мовчання, переглянули документальні відео-фрагменти про  Афганську  війну та з цікавістю переглянули книги та фотоматеріали про ці події.

 

     Тисячі українських родин втратили рідних, пам’ять про яких назавжди у наших серцях…

 

                                                       Леся Українка – читаємо онлайн

    Розумівська  сільська бібліотека  взяла участь  в  акції-естафеті «Читаємо Лесю», яка  передбачає  популяризацію  творів Лесі Українки  та  літератури  про  життєвий  і  творчий  шлях  письменниці у межах  Інтернет, спонукання до  ознайомлення  з її творчістю та  вшанування пам’яті полум’яної  дочки  українського народу.  Запрошуємо всіх  жителів села Розумівки  приєднатися  до  акції.

                                

                                               Акція "ПОДАРУЙ КНИГУ БІБЛІОТЕЦІ"

Не викинь книгу на смітник!

Її віддай в бібліотеку,

Бо книга – скарб, у ній для тебе

Думок і висловів квітник.

Кохання, радість, смуток, біль…

А ще невидані простори

Письменник відкриває в ній.

Тож, дурно книгу не змарнуй,

В бібліотеку подаруй!            

      Якщо у Вас удома є прочитані книги, Ви можете подарувати їм нове життя.  Запрошуємо всіх долучитися до благодійної акції «Подаруй бібліотеці книгу!». Можливо, саме Ваша книга стане комусь у пригоді: спонукає замислитись, чи дасть пораду, а може просто стане  гарним співрозмовником чи додасть гармонії у життя. Ми впевнені, що подаровані Вами книги знайдуть своїх читачів та будуть їм корисними. Віримо, що добрі справи завжди повертаються добром.

 

                                                Тільки пам'ять не сивіє, вічно житиме в віках

Ольга Володимирівна Корнеєва, дівоче прізвище Сметана. Народилась та закінчила школу в селі Розумівка. На війну пішла добровольцем, після здобуття фах фельдшера Кіровоградського медичного училища. 19-річною фельдшеркою вона потрапила у червні 1941 році у пекло війни до південного фронту військової частини 712. З вересня 1941 року по листопад 1943 року була на північно-Кавказькому фронті в 44 бригаді 102 батальону. Потім із листопада 1943 року по серпень 1944 року надавала медичну допомогу солдатам на першому українському фронті. Із серпня 1944 року по травень 1945 року до закінчення війни та Дня Перемоги знаходилась на третьому українському фронті. Відразу із травня 1945 року її перекинули до Забайкальського фронту у війні з Японією. На цій війні отримала поранення в голову втратила повністю слух демобілізувалась у вересні 1946 року. Інвалід другої групи має нагороди: медаль "За оборону Кавказа 1944 року", орден "За перемогу над Германиею 1945 року", орден Вітчизняної війни першого ступеня. Весь час була на передовій, повернулась додому, одружилась, має сім'ю проживає в місті Кропивницькому. На даний час Ольга Володимирівна хворіє. Вона дожила майже до сторічного віку, гідна поваги навіть тільки тому, що їй це по милості Божій вдалося, адже далеко не всім дано таке досягнення, після всього пережитого, що її довелося побачити та пройти випробовування, ми її бажаємо міцного здоров'я, миру, добра, родинного затишку.