Чорнобиль - трава полинова

    26 квітня 1986 року сонячний весняний день затуманила звістка про вибух на ЧАЕС. На ліквідацію аварії з'їжалися всі не байдужі люди з різних міст і сіл України. Вісім осіб жителів сіл Розумівки та Миколаївки  були  призвані на ліквідацію Чорнобильської катастрофи;

     Кривенко Іван Васильович

      Зименко Дмитро Михайлович

     Голинський Петро Петрович

     Горобець Анатолій Борисович

     Куценко Василь Петрович

    Волков Микола Іванович

    Христенко Віктор Вікторович

    Джоган Іван Микитович.

     Пройшла вже 35-а річниця Чорнобильської трагедії, але в наших серцях досі залишаються в пам’яті люди, які жертвували власним здоров’ям для спасіння України та своїх родин.  Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії і тим, хто живий, і кого немає поруч з нами. Схиляємо голову перед пам’яттю до передчасно померлих від радіаційного смерчу.  На превеликий жаль в живих уже немає Голинського П.П.,  Горобця А.Б., Джогана І.М., Христенко В.П.

     23 квітня 2021 року в сільській бібліотеці розпочатий інформаційний репортаж «І пам'ять згадкою торкає…»    приурочених 35 – й річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Учасники заходу переглянули відео – презентацію «Ті, що ввійшли в полум’я» - про пожежних, які першими вийшли на лінію вогню і отримали смертельну дозу радіації, віртуально зробили екскурсію в «Зону відчуження». Бібліотекар познайомила з літературою на книжковій виставці «Чорна сторінка України» та порекомендувала прочитати художні твори С.Алексієвич, Л.Костенко, Є.Гуцала, І.Драча та інших про страшні події 1986 року. На завершення заходу присутні вшанували тих, хто віддав своє життя, захищаючи нашу Україну від страшного атомного лиха.

                       Спогад про аварію на ЧАЕС Джогана Івана Микитовича. 

    По призову військового комісаріату визвали мене, і ще багато інших людей для відправки на ЧАЕС на ліквідацію аварії. Було це в 1988 році в жовтні. Збір був призначений в Олександрівці на шість годин ранку. Їхали довго, було звичайно страшно тому, що чекає нас там. В Києві нас одягли у військову форму і відправили на Прип’ять. Я потрапив у частину №17 «Московська», яка була на болотах. Пробули ми там 17 днів. Працював усі сімнадцять днів на станції зв’язку. Після закінчення терміну пройшов обстеження і був відправлений на станцію, де працював у їдальні, обслуговував робочих. Пропрацював я там три місяці, без виїзду. В нічну зміну носили продукти черговим на четвертий реактор. Запам’яталось, що при вході на станцію, стоїть постамент В.І.Леніну і ніби запрошує нас туди, а там сама розруха…. Скільки машин схоронених, всі засипані піском, ні до чого не можна було торкатись. Це дуже страшна картина. Додому прийшов 25 січня 1989 року, получив дозу 4.800 БЄР.   

     

    

                                             Весняна толока

       Працівники структурних підрозділів сіл Розумівки та Миколаївки зібралися на весняну толоку аби прибрати сухе листя, сухі гілки дерев біля могили Чорного Ворона та біля пам’ятника письменнику, громадському діячу та старшині армії УНР Юрiю Горлiсу-Горському. Прибрали та впорядкували навколо криниці під назвою «Козацька», яку у 2010 році біля пам’ятного знака було викопано та освячено.  

    Чорний Ворон разом зі своїми козаками дав нерівний бій будьонівцям, рятуючи основні сили дивізії у лісі біля села Розумівка. У цьому бою і сам отаман Чорний Ворон і 300 його бійців загинули.

 

               Холодноярський отаман Микола Скляр «Чорний ворон» 

     В  лісі під Розумівкою збереглася могила  отамана Холодноярської республіки Миколи Скляра, що мав псевдо «Чорний ворон»,  який загинув на місці свого останнього бою з будьонівцями.

     Микола Скляр - військовий діяч часів УНР, повстанський отаман Холодноярської республіки (1919—1920), командир кавалерійського полку, другий помічник командувача Кримського корпусу Повстанської армії Нестора Махна, командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Костя Блакитного (серпень-жовтень 1920).  Микола Скляр із Жовтих Вод прожив коротке, але надзвичайно яскраве життя. Його історію не було забуто. Сьогодні про нього пишуть історики і поети, а до могили  приходять десятки тисяч прочан. Микола Скляр навчався в Катеринославському гірничому інституті. У травні-липні 1919 року Скляр на чолі кінного загону (150-200 вершників і 20 тачанок із кулеметами) приєднується до отамана Матвія Григор'єва, який боровся під прапорами УНР, а вже у серпні він  - сотник Повстанської армії Нестора Махна. Невдовзі Скляр стає другим помічником командувача корпусу Повстанської армії, згодом — командиром кавалерійського полку.  Відтоді він увійшов в історію як командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Чорний Ворон. Разом з Степовою дивізією звільняв південь та центр України від більшовиків. У вересні 1920 року Чорний Ворон разом зі Степовою дивізією прибув на Чигиринщину. В Медведівці його вперше і побачив старшина Армії УНР Юрій Городянин-Лісовський (Горліс-Горський). Після з'єднання Степової дивізії з загонами Холодного Яру, 24 вересня 1920 року в Медведівці, Микола Скляр був присутній на раді отаманів Холодного Яру, Чорного Лісу  інших регіонів. Отамани, зібравши понад тридцять тисяч козаків-повстанців почали обговорювати можливість походу на Київ — щоб вибити більшовиків зі столиці УНР. Особливо наполягав на цій ідеї Чорний Ворон. Та все ж більшість отаманів не хотіли відриватися далеко від своїх околиць. Тому вирішено було залишатися в тилу Красної армії, руйнувати її комунікації та нищити живу силу. В жовтні 1920 року Степова дивізія вирушила в Катеринославську губернію. Їх маршрут перетнувся з маршрутом Кінної армії Будьонного, що із заходу йшла на південь України для боротьби з Врангелем. Командир ударно-розвідувального загону Степової дивізії Чорний Ворон, першим зустрів ворога. Будьонівці спершу прийняли воронівців за своїх. Тому й Микола Скляр зумів впритул підвести тачанки, які, різко розвернувшись, залили ворога кулеметним вогнем. Стягнувши на себе ворожі сили, Чорний Ворон повів їх у протилежний від Степової дивізії бік - у бік сіл Миколаївки та Розумівки. Тактичної мети було досягнуто: відволікши своїм нападом увагу, вони дали можливість Степовій дивізії вийти в район свого формування (Верблюжка — Варварівка — Водяне — Петрове) і захистити своїх рідних від червоного терору. Оточені у маленькому лісочку серед степу, триста воронівців усі до одного полягли. Як оповіли будьонівці-кубанці, поранені козаки добивали себе на очах ворога. Сам отаман застрелив командира черворноармійців та пустив останню кулю собі в голову. В безсилій ярості рубали кінноармійці його мертве тіло... Кілька годинний бій Чорного Ворона коштував червоним третини складу дивізії.

     Після трагічних подій на місце бою приїхали побратими Миколи Скляра – Юрій Горліс-Горський та Пилип Хмара із села Цвітного. Місцеві показали місце бою. Спочатку побратими думали забрати тіло Чорного Ворона, але потім один із холодноярців сказав:

«Не можемо Ворона забрати. Велику кривду і для козаків, і для нього зробимо. З товариством поліг – хай з товариством і спочиває!».

     Зійшлися місцеві мешканці села Розумівка і навколишніх сіл і вперше у 1920 році віддали шану Чорному Ворону та його загону.   Друге вшанування героїв відбулося у 1942 році. На могилу Чорного Ворона знову приїжджає Юрій Горліс-Горський і тут влаштовують панахиду по отаману холодноярців. Очевидці розповідають, що тоді приїхало та зійшлося багато людей. Пізніше, в радянські часи, про це місце було заборонено згадувати. За часів радянської влади, за легендою, під час спроби зруйнувати хрест на могилі Чорного Ворона і його побратимів вдарила блискавка. Сьогодні у лісовому урочищі на околиці села Розумівка, де знаходиться могила отамана Чорного Ворона – Миколи Скляра і його козаків-побратимів, постійно відбуваються військово-патріотичні заходи, відкриваються дитячі табори, проводяться екскурсії. 29 квітня 2017 році було офіційне відкриття і освячення пам’ятника холодноярцю письменнику, автору книги  «Холодний Яр» Юрію Горлісу-Горському. Пам’ятник  має вигляд розгорнутої книжки з вирізьбленим портретом автора. Нижче – надпис: він боронив цю землю від більшовиків 1920, подвиг героїв описав у книзі «Холодний Яр» 1937, полеглим побратимам встановив пам’ятник1942 році. В минулому році завершилось будівництво асфальтованої дороги до місця поховання повстанця отамана Чорного Ворона.