32-а річниця виведення
«Очі туманить ядуча сльоза,
руки скувала утома,
палить їй душу афганська гроза
Син не вернувся додому…»
Скільки їх – юнаків – голубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не прийшло ще кохання, загинуло на тій землі. Афганська війна – пекло, крізь яке пройшли наші солдати і офіцери, виконуючи свій армійський обов’язок. 15 лютого схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по – доброму пам’ятатимуть Афган, який багато чого навчив їх. За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не від болить іще кілька поколінь. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарешті в далекому 1989 р. закінчилась для народів колишнього СРСР десятирічна кривавиця трагічної війни в Афганістані. Посивіли до строку юні наречені і молоді дружини, чекання вибілило скроні батьків і коси матерів. Чекання вибілило скроні і батькам жителям села Розумівка Зеленько Миколи та Зеленько Ганни, які так і не дочекалися свого синочка. 26 лютого 1985 року Вася написав листа рідним. Коротко розповів, як служиться, привітав маму і сестричку з наступаючим Восьмим березня. «Вибачте, листівки не знайшов, тому поздоровлю малюнком», - повідомляв він і додав на аркуші власноруч намальовані квіти. Цей лист з далекого Афганістану був ще у дорозі, а випередила його похоронка з болючими і гіркими словами: «Ваш син –Зеленько Васисиль, виконуючи інтернаціональний обов'язок, загинув смертю хоробрих 2 березня 1985 року. Ми пам’ятаємо та вшановуємо світлу пам’ять про нашого земляка Зеленька Василя, який загинув виконуючи інтернаціональний обов’язок.
За 10 років війни в Афганістані з 1979 по 1989 роки пройшло майже 700 тисяч осіб, серед них 30% були українці. В Олександрівському районі 300 осіб молодих юнаків брали участь у бойових діях на території Афганістану. На Афганській землі свій інтернаціональний обов’язок виконували також наші жителі села Розумівки: Вовченко Людмила Андріївна 1984-1985 рр. – медсестра, Безлюдько Іван Миколайович 1985-1987рр.- офіцер, Поліщук Василь Григорович 1982-1984рр. – офіцер, Задорожній Андрій Федорович 1984-1985 рр. – шофер, Голинський Анатолій Володимирович 1985-1986 рр. – шофер. До річниці виведення радянських військ з Афганістану в сільській бібліотеці створена виставка-роздум «Афганська війна очима сьогодення». На годині пам`яті «Час і досі не загоїв рани...» бібліотекар ознайомила присутніх з біографіями воїнів - інтернаціоналістів, які виконували свій обов`язок в Афганістані. Вшанували пам`ять загиблих хвилиною мовчання, переглянули документальні відео-фрагменти про Афганську війну та з цікавістю переглянули книги та фотоматеріали про ці події.
Немає коментарів:
Дописати коментар