Краєзнавча сторінка

«Шляхами Української революції 1917 – 1921 років»

Спогади Андрія Йосиповича Зеленька жителя села Розумівка

про Чорного Ворона

Баба Палажка мені розказувала, що людей Чорного Ворона бандитами ніхто не називав. Стояли вони в лісі за селом не один день. Називали їх лісовиками, нікого вони не обідили, не обіжали, але фураж для коней требували, а як хто не давав то забирали насильно. А чи бачив як убивали людей – то такого не було. Провіанту у них було вдосталь, у людей харчі не одбирали, та в селі вони й не показувалися. Наші люди їх самі знаходили, хто просився в їхній отряд, а хто просто йшов до них на роботу – возить із села сіна і ухажувать за кіньми. Розплачувався Чорний Ворон за роботу цукром. Був один випадок, коли хлопець, який кормив їхніх коней, поцупив торбинку з цукром. Прибігли лісовики увесь куток, а коли знайшли цукор, то хлопця не били, тільки пригрозили більше не появлятися їм на очі. А коли зайшли в село будьонівці, то зразу ж розстріляли Василя Зеленька (брат Зеленька Юхима) і багатьох тих, хто працював в загоні Чорного Ворона. На жаль усіх фамилій баба Палажка згадать не змогла. Було це на Покрову, моя мати пасла вівців за селом увечері, коли гнала їх додому то побачила, як із центру села летіли на конях люди на наш край. Мати дуже злякалася. Це були будьонівці, вони проходили через наше село і рішили зробить тут привал на три дні. Хтось із сільських їм шепнув за Чорного Ворона. Будьоний послав свій отряд перевірить. От їх моя мати тоді і побачили. Коло старої тракторної бригади почулася стрілянина. Чорний Ворон почав стріляти першим. Будьоновці послали підкріплення і окружили ліс. Стрілянина була чутна до самої ночі і будьонівці перебили багато своїх. Люди тікали із села в Миколаївку та на Стремещину, бо там було тихо. Дід Семен розказував, що в той день помагав Ониськові строїть хату. Коли почалася стрілянина, кинувся тікати додому. Один будьоновець його догнав і дуже сильно побив. Молодий Семен насилу дійшов додому, а жили вони там, де зараз Чупринова хата і саме в їхній хаті розмістився штаб будьоного. У ночі будьонівці прибували і прибували і всі спішили до лісу. Увесь отряд і самого чорного Ворона унічтожили. На другий день тих людей, хто мав коней, заставляли возить мертвих будьоновців хоронить у Кіровоград. Людей Чорного Ворона хоронили тоже в березовій балці. Я знаю і можу показать де його могила. Дід Юхим розповів, як після битви багатьох молодих хлопців із села гнали до Кам’янки чи до Смілої, ніхто й не знав. Їх обвиняли в дезертирстві, що просто так сиділи дома і не брали участі в Громадянській війні. Дехто вернувся додому, але багато хлопців пропали без вісті. Молодого Юхима мати вивела за село. Часовий каже своєму напарнику: «Де ж ми другого візьмем? Напарник спіймав на вулиці якогось хлопця, а Юхима відпустили і вони з матір’ю повернулися додому.

Спогади Андрія Йосиповича Зеленька записала Корнеєва Людмила Михайлівна 02 березня 2002 року.

На фото Шевченко Фросина Юхимівна та Корнеєва Людмила Михайлівна