Примусова праця остарбайтерів.

За інформацією Після тиші/Аfter silence під номером 343 у списку примусових робітників шахти "Вікторія" в Люнені житель села Розумівка Голинський Федір Юхимович перебував разом з односельцем Миколою Бурлака. За документами Голинський Федір був покараний ув'язненням в таборі на один місяць.

                                                Примусова праця Українських остарбайтертерів

Війна – ціла вічність, події якої несуть розпач, гіркий біль, сльози та відчай, і на жаль, в Україні вона і до нині. Сьогодні наша розповідь про остарбайтера Бурлаку Миколу Федоровича 1923 року народження (самий старший у сім’ї, середній брат Дмитро, найменший – Іван, який після повернення з армії помер так і не одружився) жителя села Розумівка, та потрапив разом із примусовими робітниками ешелоном до гітлерівської Німеччини. Відразу після прибуття в розподільчому таборі, під час реєстрації всім видали знак з написом «OST» та закріпили на одязі, для обліку робочої сили. Перебуваючи на примусових роботах Микола Федорович виснажливо працював та голодував. Після закінчення війни був звільнений та відразу повернувся додому у село. Оженився на Лисенко Парасці Савівній, згодом народилася донечка Галя. Працював в колгоспі трактористом, пізніше на кормокухні «парні» на фермі до пенсійного віку. Про свою долю остарбайтертера не любив розповідать....

Коментар від Andre Usach

Дякую! Це дуже цінна інформація. Вона доповнює те, що вдалося знайти в архівних документах. Справа в тому, що в одному сімейному архіві з Хмельницької області, який нам у Після тиші / After silence вдалося нещодавно викупити на інтернет-аукціоні, виявилося і кілька листів за 1946-1947 роки від цього чоловіка. В німецьких та українських архівах ми знайшли деяку інформацію про нього. Ось вона: БУРЛАКА Микола Федорович. Народився 6 лютого 1923 року в селі Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області. Освіта - 7 класів. Працював у місцевому колгоспі. 22 червня 1943 року мобілізований на примусову працю до нацистської Німеччини. Потрапив до землі Північний Рейн-Вестфалія: з 8 липня по 21 серпня 1943 року працював на вугільній шахті Віктор-Ікерн (Zeche Victor-Ickern) у місті Кастроп-Рауксель, з 24 серпня 1943 року по 30 березня 1945 року - на шахті Вікторія (Zeche Victoria) у місті Люнен. 1 квітня 1945 року звільнений армією США. У серпні 1945 року переданий радянській стороні. У лютому-березні 1946 року пройшов перевірку на благонадійність, так звану "фільтрацію", у місті Коркіно в Челябінській області. 22 березня 1946 року прийнято рішення передати його "в кадри промисловості". Це означало, що формально за ним зберігався статус повноправного громадянина СРСР, проте він не мав права полишати призначене місце праці, а за порушення цього припису загрожувало ув'язнення в таборах ГУЛАГу на строк від 5 до 8 років.

                                          Як обмінювалися звичаями та традиціями

Розумівського краю

     Багата наша Розумівка традиціями та обрядами, різноманіття наших звичаїв, обрядових пісень та обрядів села з нагоди тих чи інших свят вражає.  Тож, на передодні Різдва Христового ми запросили на захід «Немає переводу добрим звичаям народу» вимушених переміщених осіб та громаду села. Микола Христенко староста сіл Миколаївки та Розумівки з нагоди традицій Розумівського краю привітав присутніх та гостей. Працівники культури: директор та керівник сільського будинку культури Світлана Куценко, завідувач філії «Музей історії села Розумівка»  Анна Горобець, бібліотекар Розумівської філії Любов Журба ознайомили запрошених з нашими традиціями, звичаями, обрядами. Колектив Розумівських аматорів виконав стародавні та сучасні колядки  «Новий рік прийшов на Україну» та щедрівки «Ой, сивая тай зозуленька» та інші. Колектив Розумівських аматорів перейняли та обмінялися традиціями, обрядами, звичаями внутрішньо переміщених осіб.

       На завершення зустрічі пригощали чаєм, довго ще звучали колядки та щедрівки у виконанні аматорського колективу для вимушених переміщених осіб,  жителів села і запрошених.

      Переймали досвід, пісні, щедрівки, колядки нашого народного аматорського фольклорно-етнографічного колективу «Барвінок», активно звучали пісні у нашому виконанні вже з 2018-го року. Ми вдячні Вам за переданий досвід, приємно з користю проведенні зустрічі, зібрання, вечори та свята.  

     

 

 

 

 

 

 5 січня 1944 року, село Розумівка було визволенно від німецько-фашистських загарбників

          Промайнуло 79 років від того зловісного часу, та події Другої світової війни й досі не забуті односельцями. Сьогодні - в день визволення села - з вдячністю і глибокою шаною ми згадуємо їх - молодих і зовсім юних, середніх літ і сивочолих - всіх, хто боронив і визволяв наше село, нашу Україну від гітлерівських завойовників, які прагнули підкорити весь світ. Тож, майже через вісімдесят десятиліть, 5 січня - це визначна дата в історії села Розумівка. Адже немає жодної домівки в нашому селі, де б не залишила свій страшний слід Друга Світова війна. Пам’ять війни - це пам’ять серця. ЇЇ сувора правда залишається з нами як уособлення мужності, патріотизму, тяжкої праці і вічної скорботи за тими, хто поклав на олтар Перемоги найдорожче - життя.

          Ми низько схиляємо голову перед тими, хто віддав за рідну землю, перед сотнями тисяч наших земляків, які мужньо боролися на фронтах, самовіддано працювали у тилу, перед кожним, хто день за днем наближав перемогу у Другій світовій війні.

        На історичній хвилині пам’яті «Нездоланні солдати війни» ми звернули увагу присутніх на літературу про ті страшні події та битви за визволення України, які були важливою частиною процесу розгрому ворога. 5 по 12 січня у сільській бібліотеці експонується інформаційно-історична викладка літератури до Дня визволення України від фашистських загарбників. Увазі читачів пропонується коротка історична довідка про ті далекі події 1944, книги про мільйони українців, які стояли до останнього на передовій і за лінією фронту, для кого шлях на війні завершився під скромними обелісками і кому судилося повернутися живими, про те, що сьогодення ставить перед нами багато завдань, і головне з них - захистити рідну Україну, її цілісність та суверенітет.

         Бібліотека в селі - це платформа для культурного розвитку сільської громади

     Завітайте до нашої бібліотеки! Тут цікаво, змістовно та пізнавально! Ваша бібліотека завжди поруч з вами, завжди працює для Вас, завжди готова почути Ваші побажання! А кредо Розумівської сільської бібліотеки: «Бути корисними та затребуваними для своєї громади».

Режим роботи - зручний для громади.

Асортимент пропонованих послуг - наявність попиту на традиційні бібліотечні послуги, інформаційні послуги в режимі запитання – відповідь.

Створений  блог та сторінки у соцмережах.

   Бібліотека - море книг,

  Бібліотека – храм науки,

 Переступайте наш поріг,

 Беріть скарби нетлінні в руки.

                 Ласкаво просимо завітати до бібліотеки!

Могила Чорного Ворона, усипальня родини Раєвських, подорож осінньою Розу...

                                                           Гірке слово «ОСТАРБАЙТЕР».

Сумні долі остарбайтерів, чудовищні злочини проти

УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Важка доля остарбайтера випала на долю багатьох українців, зокрема й батьків Марії Коник. В 1942 році на весільний рушник стали Безносенко Яків Пилипович 1922 р.н та ТкаченкоТекла Юхимівна 1924 р.н. в селі Розумівка. А вже 1943 році їх примусово забрали та вивезли гітлерівці на роботу до Німеччини, разом з ними були і подружжя Мачак Овсій Йонович та Мачак Евдокія. Після прибуття всіх вивели з потягу та поставили в коло. Заможні хазяїни ходили по кругу вибирали собі на примусові роботи молодих хлопців та дівчат. Коли один із хазяїв підійшов до Текли та тицьнув пальцем на неї, вона розплакалася та попросила щоб її взяли разом з чоловіком. Хазяїн згодився. Так вони в перший день і розлучилися з подружжям Мачаків. Працювала сім’я Безносенків в трьох хазяїнів, перші два були дуже жорстокі та постійно з них знущалися. Згодом Текла завагітніла, підійшов час народжувати, і ось лікар, який приймав пологи, сердитим голосом запитав у Текли: «Гітлер чи Сталін?». Але добре, що Текла вже знала відповідь, тож швидко відповіла: «Гітлер». (Вона знала від українських дівчат, що в лікарні вбивають відразу немовлят, якщо відповідати на запитання не те, що потрібно почути фашисту). З лікарні вона з сином на руках прийшла назад до свого жорстокого хазяїна. Відразу повернулася з чоловіком до роботи, син лишався у будинку. Одного разу вони повернулися з роботи а їхній синок був вже мертвий. Згодом хазяїн признався, що він його убив. Взяв дуже сильно рукою за хлопчикові геніталії та здавив їх. Хлопчик довго кричав та помер у конвульсіях…. Якимось чудом вони втекли та потрапили до третього хазяїна, дуже доброго і чуйного. Пропрацювали вони в нього до звільнення їх американцями. Коли вони збиралися додому до України, родина хазяїна в якого вони останній рік пропрацювали, дали дуже багато речей, посуду срібного, одягу, продуктів та склали все до трьох валіз, але додому довезли тільки одну (забули в потязі коли побачили рідні кордони України). А вже дома на залізничній станції ФУНДУКЛІЇВКА вони і зустрілися з подружжям Мачаків, які їхали цим же потягом тільки в різних вагонах…..

(Записано зі слів доньки Коник Марії 1950 року народження, 29 листопада 2022 року)