«Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає» – промовляє до нас Леся Українка.

25 лютого 2024 року 153-тя річниця  від дня народження  Лесі Українки 

(Лариси Петрівни Косач) – геніальної дочки українського народу!

       З повномасштабним вторгненням ворога на наші українські землі, з новою силою звучить художнє слово видатної української письменниці, перекладачки, громадської та культурної діячки.  Народилася Лариса Косач 1871 року у Новограді-Волинському, її дитячі роки минули на Волині – в Луцьку та у батьківському маєтку в селі Колодяжне. Волинь – це край дитинства Лесі Українки, який залишився для неї на все життя наймилішим куточком землі. Тут вона слухала пісні, казки, пізнала народні повір'я й обряди, її вразив химерний світ народної міфології. Літературна діяльність поетеси почалася дуже рано: у дев’ять років написала перший вірш, а в тринадцять – надрукувалася. У 19-річному віці Леся Українка, прагнучи полегшити сестрі Ользі процес вивчення дисципліни, написала підручник із cтародавньої історії за прикладом книги Луї Менара (Париж, 1882). Великий вплив на духове становлення Лесі мала родина, передусім, мати – письменниця й фольклорист Олена Пчілка і дядько – видатний діяч культури Михайло Драгоманов. Серед близького оточення родини Косачiв були відомі діячі української культури: Iван Франко, Михайло Старицький, Микола Лисенко та iншi. Спiлкування з ними сприяло творчому зростанню талановитої дiвчини. Лiтературне iм’я – Леся Українка – з’явилось, коли авторцi минуло тринадцять рокiв, ним були пiдписанi вiршi «Конвалiя» та «Сафо» і  опублiкованi у  1884 р. у львiвському журналi «Зоря». Відомо, що впродовж життя Лариса Петрівна вивчала іноземні мови й різною мірою оволоділа принаймні 11-ма: латинською, грецькою, німецькою, французькою, італійською, англійською, польською, болгарською, грузинською, іспанською, шведською, а також українською й російською. Є авторкою неологізмів «промінь» та «провесна». Не зважаючи на хворобу, прекрасно грала на фортепіано, мала покликання до малювання, а також любила вишивати. Разом із подругою Маргаритою Комаровою вишила гарний рушник на могилу Тараса Шевченка. На сьогодні цей витвір прикрашає експозицію Національного музею Т.Г. Шевченка. Леся Українка однією з перших почала говорити про жіночу особистість і непокору: доводила, що жінка вільна обирати свій шлях самостійно.

        Сьогодні весь український народ мужньо і незламно стоїть у боротьбі за свою ідентичність, свободу, за рідну Україну!